Катерина Ісаєнко

День 37🇺🇦

Новела🙏
Сусід Володя. Казав колись мій дідо: обирай не хату, обирай сусідів! вкотре переконуюся, які золоті слова, воїстину.
Повертаючись вранці з укриття біля дому свого Міста N застаємо з донькою без перебільшення епічну картину, яка просто має бути у нашій пам’яті.
На пустому (!) перехресті на асфальтованій дорозі наша техніка (не скажу яка), втратила гусеничку. Це була перша у колоні одиниця, відповідно, стала вся колона. Дощ. На кожній машині Наші. Людей нема. Але ніт! Вони раптом є! Тут же, як у кліпі чи уяві, чи сні відбувається миттєва зміна активностей і картин:
Кліп очима раз: мій всюдисущий за останній місяць сусід Володя вже розрулює на перехресті двіж машин, звільняє зону доступу до гусениці.
Кліп два: вжууух – хтозна-звідки біжать дядьки і домкратять об’єкт, а Володя вже тягне ящик із металевим клепанням і кусками (!), реально кусками іншої гусениці (бо у хазяйстві має бути всьо!)
Кліп три: звідкілясь взялися хлопці-підлітки, стрибають біля колони і роздають солдатам коробки піци. Жіночка з термосом чаю передає стаканчики і лимон! Бабуся у бордовій хустці віку як верба біля річки роздає снікерси, банани і цукерки. Ще дві жінки розносять бігом між машинами клейончаті дощовики, сині і зелені і враз колона ярчіє, пахне чаєм, піцою, і потужною теплотою до Наших Воїнів, які не встигають реагувать і чути «та дякую, тьотю, ми не голодні!», але тьотя строго приказує «ану атставіть! Беріть! Солдат їсть – служба йдьот, бистро жуйте, поки тепле!»
Кліп чотири: Володя командує «ану придерж, ану клепони отуто, ану осюди-во, ану ще давай разок для прохвілактікі! О, воно, оце діло! Ану давай на рраз-два!»
І все це несеться в робиться так мурашино-одночасно, раптом, несподівано, в дощ і доладу, що я стою у цьому уповільненому часі, дивлюся на свою завмерлу доньку, яка то все вбирає очима і радісно стрибає «мам, поладнали, ура!! дивися, прокрутка є бачиш!?»
Старший суворий чоловік у колоні тисне Володі руку: батя, ну ти дайош! Виручив, брат!
Володя скромно «та, ділов там! Воюйте!» обіймаються, колона рушає, Бабуся хрестить їх у спину, дядьки кричать «Слава Україні!», Володя мовчки витирає руки, люди ще стоять на мосту і так це все так раптом буденно і прекрасно, що дощ раптом стає і не дощ, а сльози радості і пісня у голові голосом малого хлопченяти з інету “а ми тууую червону калину підіймеемооо….” ще довго у голові…
Ми непереможні. Все Є Україна. Люди це і є Україна💙💛

done Посилання скопійоване

Катерина Ісаєнко День 37🇺🇦 Новела

Теги #Новела
Щось пішло не так, спробуйте пізніше, або зв'яжіться з адміністрацією сайту
Потрібно прикріпити зображення
Закрити
Ваша робота буде запропонована, після модерації вона з'явиться на сайті
Закрити

Перетягніть зображення чи відео або завантажте його, натиснувши кнопку

Оберіть тип роботи *

  • Зображення
  • Література
  • Відео
  • Аудіо

Ми рекомендуємо не менше 100 символів